Пам'яті колезі
Сьогодні, 7 червня 2022 року, по півдні на 95 році життя перестало битися серце нашого колеги, ветерана Другої світової війни і ветерана праці, нашого батька й натхненника в багатьох гарних справах Володимира Григоровича Горьового.
Володимир Григорович народився 21 грудня 1927 року у селі Драбівці Золотоніського району в сім’ї селянина. На початку 30-х років родина переїхала в місто Золотоноша, і Володимир Григорович пішов навчатися до четвертої школи. До 1941 року закінчив якраз 6 класів. 23 вересня німці окупували місто; щоб не забрали на примусові роботи до Німеччини, Володимир Горьовий пішов до Великохутірського двору, де й пропрацював до 1943 року. Потім навчався на курсах шоферів, а 16 листопада 1944 року був мобілізований на фронт. Через Полтавський пересильний пункт потрапив до 33-ї стрілецької запасної Муромської дивізії.
У липні 1945 війська Заходу були перекинуті на Далекий Схід у Монголію. Так Володимир Григорович став солдатом 7-й механізованого корпусу, який відправили до Японської Квантунської армії через Великий і Малий Хінган. Долаючи скелі, військова дивізія вийшла в напрямку півострова Порт-Артур. Саме там, 3 вересня 1945 року, із великою радістю зустріли солдати звістку про закінчення Другої світової війни. А це означало й закінчення військової операції з Японією. За участь у Другій світовій війні Володимир Григорович був нагороджений медаль «За перемогу над Японією», орденами Вітчизняної війни та «За мужність», ювілейними нагородами.
Проте до 1951 року Володимир Григорович продовжував службу на території Китаю. Повернувшись у серпні до рідної Золотоноші, пішов працювати слюсарем на РМЗ та навчався у вечірній школі, здобуваючи освіту в 7-му класі.
У вересні 1952 року Володимир Григорович вступив до Київського індустріального технікуму трудових ресурсів на спеціальність «Майстер виробничого навчання», а після його закінчення 1956 року був направлений на роботу в Золотоніський середню школу № 3, де пропрацював учителем трудового навчання та креслення аж до 2013 року. Тож 57 років! Володимир Григорович віддав нашому навчальному закладу, виховавши численні покоління випускників. Він обладнав один із найкращих в області кабінет трудового навчання, брав участь у будівництві сучасного шкільного приміщення, створив Кімнату Слави та постійно нею опікувався, навіть перебуваючи на заслуженому відпочинку. А такі свята, як День міста та Свято Перемоги важко без нього й уявити. Він завжди намагався жити так, щоб приносити користь людям, у кожній дитині бачив насамперед людину, прагнув продовжувати шкільні традиції і завжди наказував: «Дбайте про нашу третю школу!»
Уже багато поколінь педагогів школи називають Володимира Григоровича своїм батьком. Він залишиться в нашій пам’яті найкращим кашоваром, кошовим отаманом шкільного чоловічого куреня, нашим талісманом, нашим мірилом добра, справедливості, невтомності і працелюбності.
Спіть спокійно, наш тату, наш учителю, нехай земля Вам буде пухом, а Всемилостивий Господь простить Ваші гріхи вольні й невольні і прийме Вашу душу в своє Царство Небесне! Вічна і світла пам’ять нашому батьку!