Повернення золотоніських випускників
Оксана Мозоль, Анна Саранча, Оксана Пустовіт, Валерія Шарабура, Оксана Чамара – молоді спеціалісти, які поповнили команду освітян Золотоніської громади.
Троє із них повернулися в рідні стіни школи вже молодими спеціалістами. Чотири педагогині закінчили Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. Так, у шостій школі вихователем групи продовженого дня трудиться Оксана Мозоль. Знання з англійської мови передає учням третьої школи Анна Саранча. У цій же школі її колега Оксана Пустовіт викладає свій улюблений предмет – українську мову та літературу. До того ж дівчина опікується ще й вихованцями групи продовженого дня. А ось Валерії Шарабурі випала честь мати справу з наймолодшими школяриками – у третій школі вона вчитель початкових класів. У Деньгівському навчально-виховному комплексі асистенткою вчителя працює Оксана Чамара.
Отже, давайте ближче познайомимося з молодою зміною освітян.
Оксана Мозоль, народилася у Золотоноші, навчалася у шостій школі, де й зараз працює. У вищому закладі здобула спеціальність «українська мова і література та зарубіжна література». Заміжня, має дитинку, якій скоро буде три роки. Навчання поєднувала з материнством. Оксана Станіславівна ділиться, що учительська професія подобалася ще з дитинства, любила заповнювати журнали, креслити, дивилася як це робили в школі вчителі і собі повторювала.
– Я дуже люблю діток, подобається з ними працювати і навчати чомусь новому. Всі вони різні, але кожен - індивідуальність. А українську мову обрала через події, що активізувалися на сході з Росією і хотілося захищати нашу мову, нести ближче до людей українське. Мені імпонують грамотні люди і так само подобається навчати грамотності інших. Дуже хотілося у рідній школі працювати, - розповідає педагогиня.
Анна Саранча - випускниця третьої школи, у Черкаському університеті навчалася на кафедрі «українська філологія». Водночас група була з поглибленим вивченням англійської, тому у дипломі вказана спеціальність – вчитель української і англійської мови. Закінчивши бакалавріат, повернулася в шкільну альма-матер, паралельно продовжує навчатися на магістратурі. Дівчина із захопленням розповідає, що з малих літ прагнула бути вчителем. За приклад мала бабусю, яка майже все життя пропрацювала у третій школі. Тож гріх, як каже, моя героїня було б не повернутися у рідну школу.
– Перший урок мабуть запам’ятається на все життя. Мій перший – у 6 класі. Діти прекрасні. Спочатку були трохи здивовані, побачивши нову вчительку, але потім у класі було тихо, всі уважно слухали. Думала, що буде важкувато, але все пройшло добре і мої хвилювання були марними. На другий день набагато простіше і звичніше. Потрохи починаю звикати до роботи і обраної ще з дитинства професії, - розкривається Анна Олександрівна.
ЧНУ ім. Богдана Хмельницького
Наступна наша героїня Оксана Пустовіт народилася у Каневі. З 4 років проживає у Золотоноші, закінчила третю школу. Далі було навчання в університеті на факультеті «українська філологія та соціальні комунікації», зараз навчається на магістратурі. Ще 1 рік 4 місяці треба довчитися, аби досконало володіти фаховими знаннями. Що спонукало обрати саме педагогіку? Дівчина без вагань відповідає – діти.
– Я дуже люблю дітей і рідну мову й прагну, аби її знали та грамотно використовували усі – від маленьких до великих. Працювати у рідній школі для мене – насолода. Водночас – це й велика відповідальність перед своїми старшими наставниками. Ретельно готувалася до свого першого уроку, що пройшов у 6 класі. Спершу було трохи страшнувато, але це було лише декілька хвилин. Після магістратури тут і працюватиму. Потрохи опановую ази вчительської професії. Поки набираюся досвіду, - ділиться Оксана Олександрівна.
Для Валерії Шарабури Золотоноша так само є рідним містом. Після закінчення спеціалізованої школі №1 і Черкаського педуніверситету ім. Б. Хмельницького за спеціальністю «вчитель початкових класів та іноземної мови» розпочала трудову діяльність у школі №3. Перше знайомство з дітьми відбулося у 3-Б класі. Дітки, а їх 28, усі рухливі, жваві, прудкі.
– Дуже подобається працювати з малечею. Від них отримуєш позитивний заряд енергії і натхнення на цілий день. Для цього вистачить й декількох уроків. Мій прадідусь був вчителем, тож я продовжила династію. Для мене хвилювання вже всі позаду, бо багато разів була на практиці, вже знала як організувати урок, щоб діти тебе слухали і для них було цікаво пізнавати щоразу щось нове, - пояснює Валерія Валеріївна.
Не витримую і запитую, як її маленькі вихованці вимовляють ім’я та по батькові, бо погодьтесь робити це трохи важкувато:
– Буває, що деяким важко дається вимова. Іноді спрощують і кажуть Лєра Валерівна. Батькам таке ім’я сподобалося. Спочатку хотіли назвати Вероніка, а потім якось вирішили, хай буде на честь батька, - переповідає дівчина.
Вчительську стежину обрала й Оксана Чамара. Вона народилася у Деньгах, навчалася у цій же школі до 9 класу. Потім поступила у Кременчуцький педагогічний коледж імені Макаренка. Спеціальність – вихователь і вихователь логопедичних груп. Після декретної відпустки повернулася у рідні стіни освітнього закладу села. Зараз обіймає посаду асистента вчителя. Оксана Григорівна розповідає, що у класі навчається хлопчик, досить гіперактивний. І вона йому разом із Катериною Корзун допомагають освоювати освітній процес.
– Якраз удвох і справляємося. З самого дитинства подобалося, як моя перша вчителька, та ж Катерина Олексіївна, до нас ставилася. У неї були цікаві уроки і так життя повернуло, що й мені сподобалося навчати. Маю трохи досвіду роботи, бо, коли навчалася, то працювала у дитячому садочку. Практики теж було чимало, - нахвалюється молода вчителька.
Ось такі вони молоді педагогині, які обрали нелегку, але таку вкрай потрібну і важливу вчительську долю.